Здається, що професія психотерапевта достатньо зрозуміла, виглядає эффектно та перспективно...Здається, що закінчив університет, і все, можна сідати у крісло та слухати, аналізувати та інколи лякатись, розгублюватись, гніватись, тривожитись, відсторонюватись, втрачати увагу, відлітати, відчувати напруження в тілі...тощо...І таких станів може бути безліч. А ось щоб такого не було ..поговоримо про факти :
1 факт- психотерапевт начинается довго, проста арифметика- 5 років університет, + 4-5 років по окремому напрямку психотерапії (їх також багато- що кому подобається, це може бути психоаналіз, символдрама, психодрама, гештальт, кпт тощо). І на цьому навчання не закінчується, постійні конференції, семінари, супервізії.
2 факт- важливість глибокого пропрацювання себе- що я маю на увазі- це особиста терапія (в моєму напрямку 100+ годин) а також групова терапія (100 годин), це необхідно для того, щоб сидячі у своєму робочому кріслі відчувати свою психотерапевтичну позицію, ніби споглядати на ситуацію зверху, бачити всі процеси, бачити симптом, та клієнта і всю ситуацію ніби і окремо і ніби разом, розуміти, де мої емоції вмикаються, а де клієнта, реагувати на тілесний прояв. Психотерапевт працює собою, своєю особистістю, пропускаючи крізь себе, але чітко розуміючи свої кордони. Тому відпустка для психотерапевта вкрай необхідна (і бажано щоб вона була не менше ніж 2 місяці)
3 факт- постійні супервізії, та приналежність до психотерапевтичної спільноти. Супервізії (я раніше писала що це, можна почитати раніше)- це важливий процес підтримання професіоналізму та можливість опрацювання свої переживань та тривог. Якщо не отримувати допомогу колег, є великий ризик втратити як професіоналізм, так і відчуття реальності.
4 факт- постійний саморозвиток- читання книг, заглиблення в різні сфери психології, розуміння як працює нервова система (для цього психотерапевт проходе курс пропедевтики 150 годин), постійна участь у семінарах та конференціях.
5 факт- повага до клієнтів- це коли психотерапевт безоціночно розуміє той чи інший вибір клієнта, поважає думку та бачення (проте не змінює свою, та не нав'язує іншу), допомагає дослідити ситуацію, заглибитись і знову, якщо клієнт того бажає.
6 факт- конфіденційність- це дуже важливий аспект професіоналізму (уточню- супервізії проводяться лише з дозволу клієнта), я з повагою відношусь до того, з чим клієнт зі мною ділиться, обережно відношусь до слів та кожної емоції, для мене це про довіру та психотерапевтичний альянс, і можливість в такому тандемі пропрацювати будь-які ситуації.
7 факт- психотерапевт не дає порад- так, в роботі ми часто спираємось на теорію, проте на питання- чи розлучатись нам?, а що робити?- чому мій партнер мене не слухає, можете щось з цим зробити?...і багато цікавих запитань я чула та чую на зустрічі. І мабуть це нормально, бо клієнту хочеться знайти відповідь якнайшвидше, проте всі відповіді знаходяться всередині нього самого. Психотерапевт може допомогти розібратись в почуттях, зрозуміти поведінкові реакцї, спробувати пов'язати минулий досвід, з тим що відбувається, зрозуміти чому так все склалось, та віднайти причини...
8 факт- психотерапевт як розважальна програма- це часто відбувається в тих випадках, коли мотивація занизька, я прийшов на зустріч і не знаю чого, ніби нічого не турбує, а що турбує не знаю....розважай мене- або я б сформулювала це так- я не знаю себе, в мене є цікавість до себе, проте мені може бути страшно туди зазирнути, я ще мабуть не готовий/а... В таких випадках я люблю сфокусуватись на тілі- тіло завжди нам говорить правду, воно напружене чи розслаблене, є енергія чи не має.
9 факт- дружба між психотерапевтом та клієнтом неможлива, туди ж і психотерапія родичів, друзів, знайомих- це про неможливість якісно виконувати свою роботу, про порушення кордонів, та втрата ефективності психотерапії. Психотерапія можлива лише в тому випадку, коли між психотерапевтом та клієнтом не має жодних інших зв'язків.
10 факт- духовний ріст- заглиблюючись у професію, з роками я почала дивтись на багато речей зовсім по іншому, більш ширше. Унікальність клієнтів, унікальний досвід....дають можливість приймати реальність....і в цьому є і смуток, бо реальність інколи важко сприймається, та є і позитив, є прийняття реальності, та прийняття себе в реальності яка оточує нас. ( для мене цей факт у розвитку, проте я дуже радію своему сприйняттю себе)